Успішність освітнього процесу залежить від ступеню реалізації вимоги Базової програми щодо його інтегрованого характеру. Одним із сильних засобів впливу є музика, що має величезний потенціал у розвиткові психічних функцій та інтелектуальних здібностей.
Музика - феноменальне явище яке надає нам великі можливості, щоб навчити дітей основам наук. Встановлено: ритм і висота музичного звука впливають на роботу лівої півкулі, а тембр і мелодія - на роботу правої. Це означає, що музика сприймається нами завдяки інтеграції процесів в обох півкулях. Сприйняття музики може відбуватися на свідомому і на півсвідомому рівнях. У дитини права півкуля мозку розвивається швидше, ніж ліва, тому більше впливає на розвиток психічних процесів. Музичний фон, музичні ігри та вправи стимулюють роботу обох півкуль головного мозку водночас, адже процес переробки поданої музичної інформації відбувається і в правій, і в лівій півкулях. Крім того, велике значення має соціалізуючи сила ритму, яка виявляється у групових діях дітей, допомагаючи їм розпочинати і завершувати діяльність одночасно.
Музика впливає на логіко-математичний розвиток дитини, на мовлене вий розвиток дитини та на образотворчу діяльність дітей. Музика здатна бути руховою діяльністю руки.
Спів посідає особливе місце у музично-естетичному вихованні дошкільнят. І мова піде не тільки про дітей у дошкільних закладах, але і тих дітей, які живуть і розвиваються за їхніми межами.
Музичний вплив на дитину реалізується поступово, через ритм, пульсування сильних і слабих долей, особливості мелодії та загальну атмосферу спокійної, неквапливої гри. Пісню повинна співати дитині мати чи вихователька, а діти разом слухають і потім повторюють. Ось чому перше враження має бути естетично і музично переконливим. Причому, для вихователя показником успіху чи поступу повинен бути не «плановий» захід чи результат, а психологічний стан дитини, її темпоритм розвитку і сприйняття. Все це, а особливо зміст пісні, впливає на почуття дитини, об'єднує колектив позитивним ставленням дітей один до одного та до вихователя.
Спів звучить найчастіше як елемент гри, руху і синкретично їх поєднує. Дитина виконує певну роль, її думки і почуття стимулюють радість гри. Якщо гра та пісня вільно творяться, збуджуючи в дитині приємні почуття, правильно повторювані рухи, самостійний вибір дитини у грі гарантує її духовне і музичне зростання. Коли немає спеціального спонукання до роботи, і дитина вільно себе почуває — це сприяє її впевненості у собі. «Вживання» у музичний матеріал відбувається в такий спосіб: багаторазово чута мелодія відкладається у «шухлядках» дитячої пам'яті, а пізніше відтворюється в новій формі.
Завданням сучасної музичної педагогіки є вміння виявити у дітей потенційні можливості творити на базі хороших музичних вражень переживань. Річ у тому, що вміння дітей вигадувати, творчо і вільно конструювати на музичному матеріалі неповторні мелодії та рухові комбінації має великий потенціал.
Часто дитині легше виразити свої почуття і думки співом, ніж конкретним словом. Дитина радіє грі музичних форм навіть тоді, коли ще нічого не тямить у значенні тексту. Тому іноді, коли пісні дорослих потрапляють у репертуар дітей, вони перекручуються до невпізнанності і здаються абсурдними. Маленька дитина часто наспівує абсолютно безглузді з нашої точки зору пісні і слова, і радіє чисто музичному калейдоскопу як різнокольоровим камінцям. І тут важливо цей момент підтримати, а не свідомо знищувати таку творчу деталь дитячої психології сприйняття світу.
Якщо розглянути етапи розвитку дитини більш ретельно, ми можемо впізнати в його рисах поступ еволюції людства: від найпростіших примітивних форм до сучасного конгломерату синтетичних експериментів.
Музика має особливу формотворчу силу: з одного боку, мелодія є гілкою почуттєвого світу, а з другого, музичний матеріал дає не якусь одну важливу частину чи певні акценти в словах, а синкретичну єдність — суму всіх факторів. Через музику дитя може краще пізнати світ. А коли тільки починає відрізняти шумові ефекти від музичного звуку, коли чітко диференційовано відчуває різницю, тільки тоді починається процес пізнання в цій галузі. Під час співу та слухання музики дитина включається в процес нових контактів з друзями, середовищем. Ми б хотіли не тільки відзначити це, а й дослідити, яким чином впливає музична чутливість на інші здібності, на поведінку дитини в суспільстві, активність, творчу думку. Сьогодні, як ніколи в минулих століттях, в епоху «тиранії» розуму є небезпека обмежити духовний світ дитини. Якщо з трирічного віку її привчатимуть до того, що кожне слово потребує осмислення, то дійсний стан речей, прихований у поетичних парафразах, порівняннях, алегоріях, вона ніколи не зрозуміє. Це те, що дорослі називають вмінням читати поміж рядків.
Якщо дитина росте під впливом якісної, гарної музики, то має чуттєво врівноважений стан. Упродовж певного часу (а часовий простір має важливе значення) вона співає, грається, має позитивні емоції, що знімають внутрішню напругу. На настрій впливає також і музичне враження: слухання музики заспокоює, настроює на бадьорий, мажорний лад. Пісня-гра створює різноманітні почуттєві ефекти (сумно, весело, жалібно) і тому світ дитини стає кольоровим, а значить, більш глибоким. Граючись, діти стають більш впевненими у собі, у них розвивається вміння пристосовуватися до інших. А все добре вивчене вони відтворюють під час гри мімікою, жестом, не соромлячись виявити почуття. При виборі ролі у грі дитина вчиться підкреслювати характерні рухи, сама їх вигадує, відчуває гумористичні чи гротескові її риси. Стосунки дітей у грі поступово змінюються: все більш тісні контакти сприяють свободі вибору дітей у грі, вільному спілкуванню. Часто з'являються тісні товариські стосунки між дітьми, коли виникають парні або групові ігри, де хтось один — в середині кола. Настає момент, коли треба вибирати пару чи когось замість себе. І тут роль дорослого порадника не менш важлива. Стосунки вихователя і дитини є безпосередніми тільки тоді, коли вони переживають все разом — від радості до проблеми.
Щоб дитина досягла самовираження, необхідно пройти етап напівдекламаційної форми співу, вигаданий малечею калейдоскоп інтонаційної імпровізації. Це заспокоює та знімає внутрішню напругу. Час активної дитячої уваги залежить від віку дитини, музичного матеріалу, ігрових форм та варіантності методів. Все незвичне, нове збуджує дитячий інтерес. Нові предмети чи засоби, що притягують дитячу увагу завжди ефективні. Звичайно, це не повинен бути щоразу новий етап для дитини, вона має зустрічати і відомі їй елементи, що дає їй впевненість, радість від зустрічі з відомим комфортним станом. Пісенний діапазон, слова, дитячі рухи підчас гри-співу розвивають пам'ять. Вона має «заховати» не Стільки кількість матеріалу, бо природні резерви у кожної дитини різні, скільки позитивну якість засвоєного. Спонтанне відтворення запам'ятованої музики чи повністю проспівані нові пісні ще не визначають дійсного обсягу музичної пам'яті дитини. Між пасивним нагромадженням і активним музикуванням — велика різниця. Максимальна ефективність буває тільки тоді, коли дитина є учасником художньої єдності музикування, коли через певний ритм, слово чи рух, раптово, спонтанним чином з пам'яті випливає вся пісня чи гра. Віршовані форми, багатокуплетні поетичні строфи, котрі для нас, дорослих, мають свою естетичну вагомість, для дітей виглядають досить монотонно. Маємо на увазі не тільки текст, але і ритм пісні. Адже дитячий садок повинен бути, в першу чергу, царством ритму. Перед тим, як виховається хороший вокальний голос дитини, її можна зробити віртуозом ритму, безпосередньо граючись у поліритмічні ігри, використовуючи прості ударні інструменти.2 В Англії, Німеччині наприклад, діти вчаться записувати ритм раніше, ніж букви. Дитячу увагу збуджують ігрові умови, вибір ролей, уява «неіснуючого світу» чи «об'єкту». Вони формують з відомих вже їм мотивів нові, змінюючи закінчення, виспівують свої діалоги. Для них це природній стан і дуже часто доросла людина не може збагнути цілющості цього царства ритму і пульсації.
Саме тут є можливість формувати і розумові здібності дитини: прості музичні фрази поєднуються з конкретними діями. Наприклад, музичні поняття: швидко, повільно, тихо, голосно дитина співвідносить одне з одним. У неї формуються критерії цих понять через порівняння. Мелодія, яку співає вихователька вище чи нижче, теж порівнюється дітьми, і кожен має можливість продукувати свою думку, спробувати відтворити почуте на своїй висоті.
Особливу увагу треба звернути на народні ігри. Про них буде сказано окремо. Частіше за все там «неписані закони» зумовлюють внутрішню закономірність, сприяють логічному, послідовному адаптуванню дитини у музичному просторі. Дитина частіше, граючись, співає. Спів та рух мотивують поведінку, збуджують почуття і тому вона хоче кілька разів повторити все спочатку, пережити радість знову. Ось чому навіть творчо слабкі діти, коли переживають позитивну емоцію, яка спонукає їх до руху, дії, активного музикування, з радістю включаються в процес, за яким вони раніше споглядали. Страх перед тим, що не все вийде правильно, не дає можливості окремим дітям одразу включитися в процес музикування чи гри. Це не значить, що вони творчо слабкі. У них можуть бути «сплячі» резерви, не одразу помітні. Звичайно, легше працювати з дітьми, які творчо розкуті і вільно рухаються у просторі. Це діти сімей, де дома хороша, сердечна, розумна і благодатна атмосфера любові. З часом дитина сама, наспівуючи, організовує гру, кличе співати друзів. Запрошує виховательку знову заспівати відому мелодію — адже є потреба почути її, а потім і самій повторити. Хороша педагогічна атмосфера, безпосередній зв'язок між вихователькою та дітьми сприяють постійному поглибленому зацікавленню музикою. Звичайно, результат буває тільки тоді, коли людина вміє, може і хоче. Не дурімо самих себе: вихователь, який не пережив власний творчий шлях радісного спілкування з музичною культурою і практично має обмежений технічний досвід у цій галузі, не може бути тим творчим «акумулятором» для дітей, котрий знайде вихід з будь-якої творчої проблеми. А діти за психофізичними, розумовими і духовними резервами різні.
Дитина проводить майже три роки в дитячому садку, або, точніше сказати, має період дошкільного часу для адаптації і переходу в режим шкільного життя. Це час виховання та освоєння основних навичок, якими згодом вона буде керуватися. (Основний болісний момент переходу дитини з безтурботного дитинства в режим шкільного навчання полягає у відсутності перехідного моменту як такого. Якби діти сприймали школу як продовження гри, започаткованої у садочку, цей момент переходу був би набагато полегшеним чисто психологічно і для батьків, і для самої малечі.) Відповідно протягом цього періоду зміст, засоби навчання і виховання мають сприяти всебічному творчому розвитку. Сучасна система виховання повинна спиратись не тільки на вербальну інформацію, але й на розвиток діяльної та розумової сфер дитини. В епоху техногенного поступу більшість педагогів-музикантів підтримали думку про те, що до музики треба ставитися серйозніше. Діти, які постійно співають, мають дуже низький показник внутрішньої агресії. Психологи помітили, що там, де панує гарна музика, а особливо де домінує спів (спів — це інтонація, пропущена через живе серце), дитячі осередки врівноважені, діти мають рівні, стабільні стосунки, є більш чуйними один до одного. Там, де вихователь невтомно працює над розвитком творчої свідомості дітей, розширяючи пізнання ігровим способом, результат має блискучі показники.
Мета такого розвитку полягає насамперед у тому, щоб через власні музичні враження дитина багаторазово все переспівала і залишила для себе -.у. позитивний, радісний досвід.
Потрібно, щоб діти вміли самостійно пізнавати певні елементи музики і виявляли їх взаємозв'язок. Потім у шкільній програмі, де вже вивчатимуться більш складній музичні форми, історичні музичні стилі, де не буде місця для імпровізованого повторювання гри, натомість з'явиться більш високий порядок музичної діяльності, стануть в пригоді базові позитивні музичні переживання. Вони ляжуть в основу маленького музичного досвіду і будуть першою цеглиною, що будуватиме приміщення майбутнього музичного інтелекту.
Отже, п'ятирічна дитина не робить того, що має виконуватися в чотири чи шість років. Вона займається тим, чого вимагає період п'ятирічної малечі. Це саме той момент, коли вона вже гарно усвідомлює гру, аналізує її компоненти і має певний ігровий базис. Водночас виріс і досвід вміння рухатися більш гармонійно, а також активно виконувати певний репертуар. Дуже яскравим періодом такого природного явища має стати різдвяно-новорічна традиція. Про неї написано багато досліджень. Важливо знати тільки те, що саме в цей період зимових свят можна поєднати традицію засівання, співу колядок, щедрівок та яскравого дійства вертепу. Для дітей це не тільки знайомство з правдою життя наших предків, а й знайомство з основами народного театрального мислення. На відміну від офіційної педагогіки, народна педагогіка дуже розумно ставилася до практичної передачі знань у галузі народнопоетичної творчості і не передавала молодій генерації нічого випадкового. Так працювала захисна функція роду, і дітям передавався здоровий імунітет до музичного сміття. Не забуваймо, що в народі послуговувалися лише тим, що перевірено життям.
Підтримуючи таку розумну тенденцію, більшість педагогів світу, психологи твердять, що для виховання вік від трьох до семи років набагато важливіший ніж наступні періоди. Те, що в цьому віці пропущено чи зіпсовано, пізніше виправити або не можливо, або дуже важко. У ці роки насправді вирішується доля людини. І якщо душа лишається не «ораною» до семилітнього віку, в ній як на кам'яному ґрунті вже не виросте те, що треба було посіяти раніше.
Певна річ, що спонтанний спів, ініціатором якого можуть бути діти, групою чи поодинці, може виникати в будь-який момент. Справа вихователя — таку атмосферу підтримати. Спів як засіб виховання можна використовувати і в інших галузях навчально-пізнавального процесу, наприклад, в естетичному вихованні, коли музичні враження, поезія, рух та образотворче мистецтво разом формують душу дитини.
